Кажуть що чорт у лютій злобі хотів помститися людям, бо вони поклонялися Богові. Та найбільшою радістю для чорта було знищити їх святилище і церкву. В поті чола ніс чорт величезний камінь аж з Карпат, щоб розчавити святилище і накапостити людям. Несе він ту каменюку, що йому аж дух заперло. Піт очі заливає, аж його засліпило. Прийшов на береги Золотої Липи. Як то перейти? Дмухнув силою вітру — вода в річці розступилася. Пройшов нечистий і чортенят своїх провів. Але обмастився в болоті дідько. «Е, — каже, — не туди пішов»,— та й сів відпочивати.

На галявину лісу приплентався чортяка вже під ранок. Такий вже радий був, що близько, наче його сам Люципер похвалив. Залоскотало його в горлі — і розреготався на всі заставки. Подув холодний вітер. Десь поблизу запіяв когут. Чорт раптово втратив силу і вже не зміг докинута камінь на місце злоби. Він випав чортові з кігтів і впав коло лісової галявини. З того часу лежить той камінь в лісі недалеко Бережан, вгруз у землю. На камені навіть є сліди чорта і малих чортенят. Звісно, що як чортяка сяде, то й на камені слід відіб’є. Отака то була оказія.